Вівторок, 9 Серпня, 2022

“Мерські” скандали Запоріжжя

Політичні скандали різного ступеня яскравості та запам’ятовуваності переслідують Запоріжжя вже досить тривалий час. Як правило, причини у них досить різні, але виникнення кожного такого інформаційного приводу поєднує закономірний (а іноді – і гіпертрофований) інтерес громадськості до життя та роботи власного градоначальника. У принципі, такий розвиток подій можна назвати стандартним для будь-якої публічної людини – від політика до лідерів думок, але саме скандали з політичними представниками місцевих еліт можуть набувати іноді такого фатального, і навіть зловісного забарвлення. Далі – на zaporizhzhia-yes.com.ua

Мінус “Хортиця”, плюс скандал

Одним із перших запорізьких керівників, який свідомо чи мимоволі засвітився у політичному скандалі, став Євген Карташов, який керував містом на зорі нового тисячоліття. На цій посаді він змінив Олександра Поляка, що рано пішов з життя, – “найнароднішого” і шанованого мера Запоріжжя. Можливо, легкий наліт скандалів та звинувачень на адресу Євгена Карташова багато в чому пов’язаний саме з тим, що запоріжцям було непросто звикнути до думки про те, що градоначальник змінився.

Отже, вперше про скандал із новим мером у публічній площині запоріжці почули у 2002 році – тоді, коли було закрито один із досі дуже популярних запорізьких телеканалів із великою аудиторією та масою переваг для глядача. Тоді це пов’язали з тим, що авторський колектив телеканалу надто завзято критикував як діяльність минулого мера, так і роботу сьогоднішнього – і це не сподобалося політичному бомонду Запоріжжя. Звісно, ​​закриття телеканалу незабаром забулося, проте відбиток скандальності залишився.

Виключити не можна помилувати

Вдруге взяти участь у публічних розглядах Євгену Карташову довелося у зв’язку з виключенням із партії, в якій він на той момент був членом, і від якої успішно балотувався в градоначальники. До цього призвів конфлікт з одним із чільних чиновників у міській адміністрації, який, до того ж, був не останньою людиною в партійній архітектурі. Відновившись через судовий розгляд, Євген Карташов невдовзі був змушений все одно достроково залишити посаду міського голови, подавши заяву про відставку.

“Смажені” факти

Можна з упевненістю стверджувати, що дострокове подання заяв про відставку – це своєрідний запорізький “тренд”, оскільки такий спосіб відходу градоначальників зі свого поста зустрічається дуже часто. Так, наприклад, ще одним таким виразним зразком чиновника місцевого ТОП-рівня, який намагався покинути свою посаду добровільно та достроково, є Олександр Сін. Усю діяльність цього градоначальника яскраво характеризує його практично перманентне протистояння з деякими іншими представниками провладного політичного істеблішменту нашого міста. Це безпосередньо вплинуло на величезну кількість “смажених” фактів, підтасовок і просто дезінформації, яка падала на Олександра Сіна. Зокрема, одним із найбільш запам’ятовуваних (хоча, слід визнати, недовговічних) приводів влаштувати меру скандал у публічній площині, стала спроба звинуватити його у завданні тілесних ушкоджень своїй пасії. Один із запорізьких чиновників поспішив викласти для загального ознайомлення таку інформацію, супроводивши її відповідними фотографіями, зробленими у лікувальному закладі Запоріжжя. Як виявилося через кілька годин – жодних тілесних ушкоджень (принаймні таких, які можна було б пов’язати з екс-градоначальником) не було, а за “гарячу сенсацію” недобросовісні журналісти прийняли абсолютно рутинну травму, отриману, за словами учасників інциденту, на відпочинку.

Скандал у міськраді

Іншим, куди гучнішим інформаційним приводом, була нібито конфронтація Олександра Сіна з військовими, які мали бути розквартировані в Запоріжжі за наказом Головнокомандувача. У всякому разі, саме в порушенні цих наказів і просто усних домовленостей звинуватили екс-градоначальника як самі військові, які прийшли на одну із сесій міської ради, так і представники опозиційних політичних сил. Внаслідок спекотної, але недовгої словесної суперечки, Олександр Ченсанович отримав пропозицію проїхати до зони бойових дій, а після нецензурно висловився на адресу опонентів. Незважаючи на те, що в цей же час під стінами запорізької мерії проходили мітинги за відставку чинного градоначальника, а також наявність власноруч написаної заяви на складання таких повноважень, Олександр Сін з посади запорізького мера звільнений не був.

Дві каденції Буряка

Своєрідним “чемпіоном” за кількістю скандалів та неприємних прецедентів на посаді запорізького градоначальника можна з упевненістю назвати наступника Олександра Сіна – Володимира Буряка. Він обіймав свою посаду півтори каденції, вигравши вибори як далекого 2015 року. П’ятьма роками пізніше він переміг знову з грандіозною перевагою в голосах виборців і катастрофічним відривом від найближчого конкурента з провладної партії. Забігаючи наперед, зазначимо, що у його заяві про відставку було зазначено досить поширену, тому дуже банальну причину – стан здоров’я, який більше не дозволяв градоначальнику виконувати свої функції. Однак події попередніх кількох місяців з упевненістю дали можливість як пересічним мешканцям індустріального мегаполісу, так і представникам політичного істеблішменту, судити про те, чим насправді була спровокована така швидка відставка мера.

По-перше, звинувачення у узурпації влади через повний контроль над усіма найважливішими постами та розстановку “своїх” людей на всі найважливіші посади у комунальній сфері міста звучали вже давно. Фактично, зі своєю першої каденції Володимир Буряк стикався з подібними точками зору, а вже після гучного переобрання – і поготів. А по-друге – не менш гучні заяви про корупцію у стінах міської ради нашого міста теж встигли поширитися досить широко та глибоко – настільки, що незадовго до написання заяви про відставку на робочому місці та в машині екс-мера навіть пройшли обшуки. Прийнявши рішення піти з голови крісла міста тихо і, по можливості, без зайвого струсу повітря, Володимир Буряк, тим не менш, формально залишився головою власної партії, яка отримала чимало портфелів як у міській, так і в обласній радах – а значить, його повернення у середньостроковій перспективі цілком реально.