Друга світова війна залишила після себе величезний слід і такі ж руїни на території всієї України. Визволення Запоріжжя від нацистських загарбників стало поворотним моментом у його історії, але разом із радістю прийшли й важкі випробування. Стійкі містяни пережили роки жорстокого режиму, не втратили віри й доклали всі сили для повернення Запоріжжя до життя. Так вже сталося, що місто звільняли у 2 етапи. Про що і йдеться в статті. Більше на zaporizhzhia-yes.com.ua.
Звільнення лівого берега
У ході операції з визволення України 14 вересня 1943 року війська Червоної армії вступили на територію Запорізької області. Для нацистів місто мало стратегічне значення, адже слугувало ключовим рубежем для оборони ще окупованого Криму та Криворіжжя. Усвідомлюючи це, Гітлер особисто відвідав Запоріжжя в лютому 1943 року, щоб створити лінію оборони та здійснити перегрупування військ. У вересні того ж року він знову прибув сюди, наказавши командиру групи армій “Південь” фельдмаршалу Манштейну утримати місто, а також Мелітополь та інші стратегічні вузли за будь-яку ціну. Однак радянський наступ було вже не зупинити. Війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала Родіона Малиновського впритул наблизилися до Запоріжжя, створюючи загрозу повного розгрому ворожих сил.
Уже 10 жовтня війська Лівого крила Південно-Західного фронту під командуванням генерала Р. Малиновського, що складалися з трьох армій і трьох корпусів, перейшли в наступ. Авіаційну підтримку забезпечувала 17-та повітряна армія генерала В. А. Судця. Під час військової ради, у якій брав участь радянський воєначальник О. М. Василевський, було прийнято безпрецедентне рішення – штурмувати місто вночі із застосуванням значних танкових сил. 13 жовтня о 22:00 почався 10-хвилинний артилерійський обстріл, після чого радянські війська здійснили стрімку атаку. У небі спалахнули промені зенітних прожекторів, танки увімкнули фари та освітлювальні прилади, завили сирени та інші шумові пристрої. Ця тактика приголомшила німецькі війська, але ті чинили запеклий опір.
Радянські танки першими прорвалися в місто, захопивши Південне селище. Попереду пройшов танк лейтенанта Миколи Яценка, екіпаж якого знищив чотири ворожі танки, кілька вогневих точок і понад сотню гітлерівців. На світанку 14 жовтня танкісти захопили місто через річку Московку, відкривши радянським військам шлях углиб міста. Проте їхній танк було підбито, і важко поранені члени екіпажу боролися до останнього. До вечора 14 жовтня радянські війська повністю звільнили лівобережну частину Запоріжжя та виїхали до Дніпра. У ході запеклих бойових дій нацисти втратили близько 23 тисяч солдатів і офіцерів, 160 танків і самохідних гармат, 430 артилерійських засобів та значну кількість військової техніки.
Життя містян та відбудова лівобережного Запоріжжя під обстрілами
Після звільнення лівобережної частини Запоріжжя перед мешканцями постала моторошна картина – місто лежало в руїнах. Найбільше постраждали промислові підприємства, що були серцем економіки регіону. Заводи чорної та кольорової металургії, такі як “Запоріжсталь”, були майже повністю знищені: цехи підірвані, доменні печі зруйновані, залізничні колії розібрані. Від колись наявних коксохімічного, вогнетривкого, магнієвого заводів залишилися лише згарища й купи уламків. Масштаби руйнувань вражали. Житловий фонд робітничого містечка “Запоріжсталі” було знищено на 98%, а загалом окупанти зруйнували дві третини всього житлового фонду міста – майже 900 тисяч квадратних метрів. Інфраструктура була повністю знищена. Не працювали комунальні служби, транспорт, школи, інститути, культурні та освітні заклади. Місто залишилося без водопостачання та електроенергії.
Попри ці жахливі умови, запоріжці одразу взялися до відбудови. Уже в перші дні після звільнення робітники, інженери, студенти, жінки, підлітки й навіть люди похилого віку почали розбирати завали, ремонтувати житло, відновлювати виробництво. Робота йшла безперервно, часто – просто неба, у холод і дощ. Будівельних матеріалів бракувало, техніки майже не було, тому будівельних робіт виконували вручну. Водночас нормалізація життя була надзвичайно складною. Після звільнення лівого берега Дніпра війна залишилася надто близько. Німецькі війська закріпилися на правому березі, і місто регулярно зазнавало артилерійських обстрілів. Відбудова відбувалася під свист снарядів, у постійному страху перед новими ударами.
Попри всі труднощі містяни не здавалися. Завдяки їхній самовідданості та непохитній вірі в майбутнє вже через кілька місяців у місті почали з’являтися перші відремонтовані житлові будинки, запрацювали електростанції, а заводи повільно, але невпинно поверталися до життя.
Звільнення Хортиці та правого берега Запоріжжя
Радянські війська доклали всіх зусиль, щоб запобігти повному знищенню “ДніпроГЕС”. Їм було поставлено важливе завдання – відвоювати Хортицю, захопити стратегічний плацдарм на правому березі Дніпра на північ від міста та не дати нацистам зруйнувати греблю.
У ніч з 25 на 26 жовтня 60-ша, 203-тя та 244-та гвардійські стрілецькі дивізії переправилися через Дніпро в районі греблі ГЕС, успішно закріпившись на правому березі. Протягом місяця тут точилися жорстокі бої. Наприкінці листопада війська 6-ї армії здійснили нову атаку, форсувавши Дніпро поблизу села Разумовка. Лише під загрозою повного оточення ворог змушений був відступити в ніч з 29 на 30 грудня 1943 року.
Життя людей та відбудова після повного звільнення міста
Після звільнення Запоріжжя від нацистської окупації в 1943 році місто зазнало значних руйнувань: було знищено 1045 житлових будинків, 24 лікарні, 2 інститути, 74 школи, а також магазини, кінотеатри, драматичний театр та всі комунально-побутові підприємства. У місті залишилося лише 65 тисяч мешканців. Відбудовні роботи почалися негайно. Вже в 1944 році завод “Комунар” відновив виробництво сільськогосподарських машин, основні цехи паротягоремонтного заводу знову запрацювали, а інструментальний завод почав випускати окопні пічки для фронту.
Люди, які повернулися до рідного міста після війни, зіштовхнулися з жорстокою реальністю – голод, нестача ресурсів для життя, важка праця без належних умов та постійне очікування допомоги від держави, яка й сама переживала непрості часи. Мешканці Запоріжжя змушені були жити у напівзруйнованих будинках або навіть просто неба. Багато хто обробляв житло у підвалах, заводських цехах чи самотужки будував землянки. У місті бракувало продовольства – в основному були пайки, які видавали за картками. Ті, хто не мав доступу до офіційного постачання, шукали їх на ринках або вимінювали речі на хліб.
Відбудова міста стала справою всіх його мешканців. Люди працювали з ранку до ночі на заводах, будівництвах, відновлюючи дороги, мости, підприємства. Праця була виснажливою, часто без належного обладнання чи техніки – лопатами, ломами, вручну переносили важкі матеріали. Жінки та діти нарівні з чоловіками розбирали завали, прокладали комунікації, відновлювали будинки. Медицина залишилася в критичному стані: лікарні були зруйновані, медикаментів не вистачало, лікарі працювали в жахливих умовах. Через антисанітарію та слабке харчування поширювалися епідемії – тиф, туберкульоз, простудні захворювання, які могли стати смертельними через відсутність ліків. Зими були особливо жорстокими, бо топити було нічим. Багато людей мерзли у своїх домівках або навіть помирали від холоду.
Попри всі труднощі, люди вірили в краще. Вони підтримували одне одного, допомагали сусідам, ділилися останнім шматком хліба. Діти, навіть у таких складних умовах, ходили до школи, яка працювала в напівзруйнованих будівлях, часто без скла у вікнах. Запоріжжя відбудували не лише робітники та інженери – його відбудували звичайні мешканці, які власними руками підняли місто з руїн.
Відбудова міста тривала протягом 1940-х та 1950-х років. У 2023 році, на виставці “Повоєнне відродження Запоріжжя”, були представлені унікальні креслення знакових житлових будинків того періоду, які понад 70 років зберігалися в архівах комбінату “Запоріжсталь”. Одним із важливих об’єктів реконструкції став театр імені Магара. Після Другої світової війни розпочалася його відбудова за проєктом архітектора Семена Фрідліна.
Загалом, відбудова Запоріжжя після війни стала символом стійкості та прагнення до відновлення нормального життя, попри масштабні руйнування та втрати. Це був період надзвичайних випробувань, але також і символ стійкості, витривалості та сили людського духу.