Запоріжжя, одне з найбільших промислових та стратегічних міст України, стало свідком важливих і трагічних подій під час Другої світової війни. У період з 1941 по 1943 рік місто перебувало під німецькою окупацією, що залишило глибокий слід у його історії. Німецькі війська, які захопили Запоріжжя у серпні 1941 року, не лише забезпечували контроль над важливими ресурсами та інфраструктурою, але й здійснювали жорстоку політику щодо цивільного населення та партизанського руху. Більше на zaporizhzhia-yes.com.ua.
Штаби, біженці та передчуття змін
У 1943 році Запоріжжя вже другий рік перебувало під владою німецьких військ, ставши стратегічним центром нацистської адміністрації. Саме тут розмістився штаб групи армій “Південь” під командуванням фельдмаршала Еріхa фон Манштейна. Місто навіть стало місцем для візитів Гітлера, який особисто інспектував ситуацію на фронті. Про події того часу розповів відомий запорізький гід та краєзнавець Роман Акбаш.
Проте час панування нацистів у Запоріжжі добігав кінця. Одним із сигналів наближення змін стало розташування в місті штабу у справах біженців “Півдня” – “Flüchtlingsstab-Süd”. Цей орган, створений для координації переселення цивільного населення, був сформований на базі 248-ї польової комендатури. Його переведення з Дніпропетровська до Запоріжжя на початку лютого 1943 року стало відповіддю на загострення ситуації на Східному фронті та поступовий наступ Червоної армії.
Німецька влада усвідомлювала, що радянські війська не зупиняться, і Запоріжжя неминуче стане одним із наступних пунктів їхнього просування. Ці події стали передвісником великих змін, які чекали на місто. Вже восени 1943 року німецькі війська почали евакуацію, залишаючи після себе руїни та спроби стерти сліди своєї присутності. Але історія зберегла ці моменти, зокрема завдяки документальним свідченням, якими діляться сучасні дослідники.
Командування Курта Мірцінські
На цій рідкісній фотографії офіцери штабу у справах біженців “Flüchtlingsstab-Süd” позують на тлі будівлі, яка лише частково потрапила в кадр. Попри те, що її обриси видно не повністю, припускають, що споруда була достатньо масштабною. Існує версія, що це могло бути одне з довоєнних навчальних закладів. За словами запорізького краєзнавця Романа Акбаша, ймовірно, йдеться про сучасний другий корпус “Запорізької політехніки”. У роки німецької окупації ця будівля програвала важливу роль у військовій адміністрації – тут розміщувалися як військова комендатура, так і штаб фельдмаршала Еріха фон Манштейна.
Штаб у справах біженців випадково опинився під його підпорядкуванням, після чого Манштейн командував групою армії “Південь”. Очолив цю структуру генерал-майор Курт Мірцінські (Kurt Mierzinsky) – досвідчений військовий, чия кар’єра розпочалася ще під час Першої світової війни. Згідно з архівними даними радянських спецслужб, Мірцінські був уродженцем Берліна та мав за плечима значний військовий досвід. У 1920-х роках він працював у військовому міністерстві, де входив до спеціальної групи “Росія”. Восени 1941 року його перевели до армійського угруповання “Південь”, і він обійняв посаду ортскоменданта. Саме там, узимку 1941–1942 років, він отримав звання генерала.
Німці змінили ключову роль в організації трудових ресурсів на окупованих територіях, створюючи “Управління праці”. Ці організації займались розподілом робітничої сили, інстальованим рівнем заробітної плати, соціальним забезпеченням, а також примусовим відправленням людей до Німеччини. Під їхнім контролем перебувало все працездатне населення міст. Запоріжці віком від 15 до 55 були років зобов’язані пройти реєстрацію в “Управлінні праці”.
Збереглася також світлина готелю “Інтурист”, на ній генерал-маршал Курт Мірцінські вітається з медичною сестрою біля входу до одного з найпрестижніших ресторанів Запоріжжя свого часу. Це й не дивно, адже заклад працював у готелі “Інтурист”, що був знаковим місцем для міста. Однак цей готель не пережив війну – у жовтні 1943 року його було зруйновано під час відступу німецьких військ.
Ці світлини – це свідчення періоду окупації Запоріжжя, які показали тих, хто керував містом і які процеси відбувалися в його адміністративному центрі. 
Спроби відновити “Просвіту” під час німецької окупації
Період німецько-радянської війни став одним із найсуперечливіших етапів в історії України. Під час окупації значної частини території країни з’явилася надія на відновлення національних культурних та громадських ініціатив. Однією з таких спроб стало відродження товариства “Просвіта”. Поряд зі спробами створення незалежного українського управління активізувалася і культурна діяльність. Осередки “Просвіти” стали однією з ключових ланок цього процесу.
Одним із важливих центрів відродження став Оріхів Запорізької області. У жовтні 1941 року за підтримки Організації українських націоналістів тут було відновлено місцевий осередок “Просвіти”, як і під час Української революції, його очолив Іван Коба. Планувалося створення драматичних і хорових гуртків, бібліотек та кінопоказів. Однак, вже через два тижні німецька влада заборонила діяльність організації.
Попри офіційну заборону “Просвіти” в Оріхові, національно свідомі українці продовжували свою культурницьку працю. У Запоріжжі та Бердянську діяли театральні та музичні гуртки. У Бердянську активіст Григорій Власенко, колишній петлюрівець, намагався організувати осередок “Просвіти”, проте через опір німецького відділу пропаганди ця ініціатива не була реалізована.
За ініціативи керівника місцевої ОУН Пантелія Клименка, у 1942 році було засновано “Науково-краєзнавче товариство”. Його діяльність полягала у зборі народних пісень, оповідань, фольклору та історичних матеріалів. Паралельно створювалися “Товариство суспільної допомоги” та “Учительський кооператив”. Щоб залучити молодь до культурного життя, відкривалися “сільбуди” – центри освіти й дозвілля, де відбувалися читання історичної літератури, вистави та вечорниці. Окремим напрямком роботи було запобігання примусовому вивезенню молоді на роботи до Німеччини. З цією метою у 1942 році Пантелій Клименко організував школу шиття, ремісничу школу, агрономічні курси та музичну школу.
Попри численні труднощі, членам бердянської ОУН все ж вдалося заснувати осередок “Просвіти” в Ногайську (Приморську). Влітку 1942 року ініціативна група з 9 осіб провела збори, на яких головою організації було обрано Петра Капленка, а його заступником став учитель Петро Шостак. Учасниками зборів також були представники місцевої інтелігенції: освітяни, лікарі, працівники кінотеатру та сільського господарства. Однак діяльність організації викликала підозру німецької влади. Петро Капленко був заарештований та засуджений до 5 років каторжних робіт. Спочатку його утримували у в’язницях Бердянська і Запоріжжя, а згодом він був відправлений до Миколаєва.
“Дніпрогес” під час окупації
На двох світлинах зображена гребля “Дніпрогесу”. Перший знімок зроблено 29 жовтня 1941 року, і на ньому зафіксовані наслідки підриву споруд радянськими військами. На звороті фото показано, що вибух стався в ніч із 3 на 4 жовтня 1941 року, ймовірно, автор світлини припускав, що руйнування відбулося напередодні окупації Запоріжжя, адже саме 4 жовтня німці захопили лівобережну частину міста. Насправді ж перший підрив греблі Дніпрогесу стався ще 18 серпня 1941 року, коли ворог зайняв праву частину міста.
Також відомо, що підірвана частина греблі нібито мала довжину 195 метрів і висоту 50 метрів. Однак, схоже, німецький автор оцінює ці параметри дещо більше. За підрахунками запорізького історика Володимира Лінікова довжина зруйнованої ділянки фактично становила 175,5 мет.
На другому фото зафіксовано процес відновлення греблі Дніпровської ГЕС у червні 1942 року. Ці роботи проводилися німецькою військово-будівельною організацією “Організація Тодта”. Головним підрядником була компанія “Philipp Holzmann AG”, а до робіт також залучалася компанія “Siemens Bauunion”, яка брала участь ще в першому будівництві станції. Для виконання робіт було залучено близько 2 тисяч найманих працівників та тисяча військовополонених.
Цінний подарунок Запорізькому краєзнавчому музею
Напередодні Великодня у 2023 році Запорізький обласний краєзнавчий музей отримав несподіваний лист із Німеччини. Його автором виявився Денис Кириченко, уродженець Запоріжжя, який нині мешкає в Мюнхені. У своєму зверненні він запропонував передати музею унікальні фотографії “Дніпрогесу” часів німецької окупації. Пропозиція викликала неабияке зацікавлення, і музейні працівники негайно зв’язалися з Денисом, щоб дізнатися більше про ці матеріали та історію їх появи. Те, що вони почули, виявилося не менш цінним за самі фотографії.
У 1996 році Денис був студентом історичного факультету Запорізького національного університету. Як і багато хто в ті роки, він мав обмежені фінансові можливості, але жагу до знань це не спиняло. Одного разу, прогулюючись містом із другом, він вирішив відвідати краєзнавчий музей, проте грошей на квиток у них не було. Побоюючись, що їм доведеться відмовитися від цієї ідеї, юнаки все ж наважилися зайти. На диво, співробітники музею не тільки дозволили їм відвідати експозицію безплатно, а й провели коротку екскурсію залом археології. Тоді в музеї працювали лише два виставкові зали, але для Дениса цей день став особливим. Відчуття причетності до історії рідного краю, щедрість незнайомих людей і їхнє прагнення поділитися знаннями залишили глибокий слід у пам’яті.
На фотографіях часів німецької окупації зображені зруйнована гребля, що пізніше була відновлена німецькими військами, а також командний склад та побутові приміщення, що знаходилися на Дніпровській ГЕС. Ці світлини випадково знайдені в німецькому альбомі, а згодом виставлені на аукціоні, де їх викупив Денис.