Середа, 22 Червня, 2022

Сюрпризи запорізьких виборів

Вибори та пов’язані з ними тривоги цілком звичайні для Запоріжжя – приблизно так само, як і для багатьох інших обласних та районних центрів країни. Можна навіть з упевненістю стверджувати, що відсутність різномастних скандалів та інтриг під час проведення передвиборчої агітації – це характерна ознака незвичайної, нетривіальної передвиборчої кампанії в індустріальному місті. А тому ті мешканці Запоріжжя, хто стежить за перипетіями подій у міській раді та навколо неї, вже могли б розповісти уважному слухачеві цілу “колекцію” з різноманітних хитрощів. Далі – на zaporizhzhia-yes.com.ua

Всі засоби хороші

Мабуть, найпершим засобом перемогти у боротьбі (рівній чи нерівній – для Запоріжжя це рідко коли відігравало роль, насправді) є масоване очорнення свого найближчого конкурента. Тут кандидати вважали не зайвим скористатися і адміністративним ресурсом (за всіх часів цей важіль тиску на електорат вважався одним з найрезультативніших і допустимих), і запропонувати виборцям відверту дезінформацію як ексклюзивні відомості про кандидата, і навіть витягнути на білий світ усі “темні плями” суперника . Останнім прийомом дуже ефективно користувався перший міський голова нашого міста з часів незалежності – Олександр Головко. Перші “справжні” (тобто з огляду на думку голосів виборців) вибори міського голови відбулися у місті влітку 1994 року. Судячи з аналізу публікацій у періодиці, що виходила в Запоріжжі у першій половині дев’яностих років минулого століття, переможець виборів-94 Головко не забував у розмовах з електоратом згадувати роль свого суперника Олександра Бережного у партійній архітектурі при Радянському Союзі, що канув в Лету. Це вилилося у позначки “проти” у численних бюлетенях запоріжців (так-так, тоді система голосування передбачала не лише відповідь “за”, а й “проти” – тобто була дещо складнішою, ніж нинішня, звична нам).

Епоха Поляка

Адмінресурс ще раз справно попрацював на імідж Олександра Головка – у 1998 році, коли дозволив виграти вибори у представника силових структур – Олександра Поляка. Тоді перемога далася йому нелегко, але виявилася Пірровою – довго в головному кріслі міста він утриматися не зміг. Перший в історії Запоріжжя судовий процес за результатами виборів не допоміг спростувати масштабні фальсифікації, проте показав запоріжцям, що і таке теж можливе в досі тихому і спокійному місті.

Період перебування на посаді запорізького міського голови Олександра Поляка не ознаменувався жодними потрясіннями – адже рейтинг його був настільки високий, що він легко перемагав будь-якого конкурента. У цей період (2002 рік) на політичній арені дебютував незмінний учасник величезної кількості нетривіальних подій запорізького політикуму, пов’язаних із виборчим процесом – Володимир Кальцев. Участь бути переможеним із розгромним рахунком у 2002 році дісталася йому вперше. Але, як показали подальші десятиліття – далеко не востаннє.

Феномен Кальцева

Взагалі, феномен Володимира Кальцева і всього, що з ним пов’язано в надрах запорізького політикуму, заслуговує на більш детальне вивчення. Так вийшло, що в жодних виборах, у яких брав участь цей підприємець і чиновник, він не зміг здобути перемогу. Незважаючи на те, що запорізькі мас-медіа активно приписували йому використання не зовсім чесних технологій на кшталт прямого підкупу або використання адмінресурсу (втім, переконливих доказів тоді не було) – він став “першим непрохідним” і міцно затвердив цей статус в очах багатьох запоріжців. І якщо перші його вибори принесли йому лише голоси п’ятої частини виборців, то згодом він набирав у відсотковому співвідношенні значно більше – але все одно так і не зміг перестрибнути певну планку, і стати міським головою нашого міста.

Карташов і всі-всі-всі

Двічі зайняти таке бажане головне крісло Запоріжжя Володимиру Кальцеву завадив Євген Карташов. Він зумів виграти вибори мера Запоріжжя у 2003 та 2006 роках, причому останні – явно всупереч численним прогнозам (якщо не брати до уваги передбачення “кишенькових” соціологів). Втретє, у 2010 році, головним та абсолютно непередбачуваним суперником Володимира Кальцева став Олександр Сін. По-перше, у місті його, порівняно із підприємцем Кальцевим, знали відносно мало. По-друге – Сін балотувався як член партії “Батьківщина”, яка на той момент лідируючих позицій у нашому місті ніяк не займала, в той же час, як сам бізнесмен був фаворитом передвиборних перегонів, представляючи “Партію регіонів”, що міцно вкорінилася в Запоріжжі. Ну і по-третє – для перемоги свого рейтингового кандидата було підключено всі можливі засоби реклами, включаючи величезну кількість “зовнішньої реклами”. Олександр Сін мав набагато менші можливості – навіть суто з фінансової точки зору. І він, проте, переміг.

Боротьба еліт

Подальші хитросплетіння передвиборних перегонів у Запоріжжі позбавлені запаморочливих поворотів та непередбачуваних сюжетів. Так, наприклад, було цілком закономірно і передбачувано, що обраний у 2010 році Олександр Сін вже на наступних виборах – у 2015 році – поступиться лідируючої позиції іншому кандидату, адже він не мав за собою скільки-небудь сильної підтримки городян та місцевих еліт. Його наступником у головному кріслі Запоріжжя став Володимир Буряк. Примітно, що ця людина пересіла на місце мера з посади зовсім не чиновницької – раніше він обіймав посаду головного інженера одного з великих металургійних підприємств Запоріжжя. Проте імідж “міцного господарника” допоміг Буряку стати тріумфатором на запорізьких виборах двічі – не лише у 2015 році, а й у 2020 роках. Правда, така ескапада закінчилася для політика сумно – і він змушений був подати у відставку, трохи не досидівши у своєму кріслі до кінця другої каденції.

Як бачимо, політичне життя Запоріжжя досить строкате і різноманітне – у всіх сенсах цього слова. Уважний спостерігач може відзначити собі безліч тенденцій, які формують його як приховано, так і цілком ясно. Проте залишається сумним той факт, що на результати виборів у нашому місті все ще чимало впливають не лише самі мешканці, а й багато зацікавлених у процесі гравців.