Вівторок, 27 Липня, 2021

Найвідоміші мери Запоріжжя

Аграрії Запорізької області про президентський закон про землю

Тема вільного продажу українських чорноземів - надзвичайно дискусійна в сучасному суспільстві. Перш за все тому, що, за статистикою, понад 70 відсотків наших...

Доведено президентом. Коли добудують запорізькі мости

Президентська програма «Велике будівництво», безумовно, дуже вчасно «підхопила» будівництво запорізьких мостів через річку Дніпро. Справа в тому, що ця кампанія останнім часом...

Пастка від “Захарія”. Чи стримає президент свою обіцянку запустити запорізькі мости вчасно

Гігантоманія і датоманія, народжені в ранні роки Радянського Союзу, нікуди не поділися за минулу сотню років. Як не сумно це усвідомлювати, а...

Старий Олександрівськ, який став родоначальником сучасного розвиненого і у всіх відносинах просунутого Запоріжжя, розвивався нерівномірно, стрибками. Так вже вийшло, що створювалося поселення під час військових дій для виконання дуже конкретних завдань – стримування ворогів, які могли прийти з західної сторони. Незабаром після того, як про війну було остаточно забуто, в Олександрівськ прийшов занепад. Варто також нагадати, що ті роки (приблизно друга половина вісімнадцятого століття – початок дев’ятнадцятого століття) були ознаменовані ще й значними неврожаями внаслідок посухи та інших несприятливих погодних умов, а тому Катеринославську губернію охопив голод. Далі на zaporizhzhia-yes.

Перипетії долі

Поступовий занепад і деградація до незначного і цілком другорядного поселення – це доля не унікальна: так відбувалося багато разів. Історії відомі приклади, коли міста змогли після таких подій піднятися, відбудуватися, налагодити повноцінну соціальну взаємодію в своїх рамках, і продовжити своє існування під знаком слави і пошани (згадайте хоча б тимчасовий занепад Києва під час татаро-монгольського ярма!). Однак історія знає й інші приклади – коли після подій, які спричинили за собою смерть, голод, руйнування і позбавлення престижу, міста вже так і не змогли стати великими. Деякі і зовсім були занедбані і відкриті світу виключно завдяки золотим і невтомним рукам археологів. Олександрівськ на зламі вісімнадцятого і дев’ятнадцятого століть буквально балансував на межі перетворення з повітового містечка в ще більш дрібне поселення. Він був нічим не примітний (крім степів навколо – поки вистачало очей). Однак знайшлися ентузіасти, які підтримали місто в цей нелегкий момент і виключно завдяки вмілому керівництву місто не кануло в Лету. Втім, це була не єдина щаслива зірка, що зійшла над Олександрівськом: дещо пізніше через нього проляже одна з гілок Катерининської залізниці – грандіозного стартапу позаминулого століття. Однак до цих тріумфальних подій (а доля старого Олександрівська зміниться дуже круто, можна навіть сказати, що на сто вісімдесят градусів) залишалося ще чимало часу, який потрібно було якось прожити.

Перший бургомістр

Історія зберегла до нас ім’я першого градоначальника Олександрівська. Звали його, за інформацією з відкритих джерел, Миколою Яковичем Коронфелем, а посада офіційно називалася бургомістр. Робочим місцем Миколі Яковичу і кільком його сподвижникам служила так звана ратуша, або будівля міської управи. Всього вдалося відшукати відомості про дев’ять людей, які прямо або опосередковано брали участь в управлінні Олександрівськом. Деякі з них були виборними (наскільки ці вибори проходили декларативно або реально – сказати з певністю зараз важко), а деякі – ні. Крім бургомістра, в ратуші на благо олександрівців всіх родів і станів плідно працювали переписувачі, судді, ратмани, секретарі, старости і навіть маклер. Ніяких значних відомостей про особу першого олександрівського бургомістра до наших днів не збереглося.

Рух вперед

Кількома десятиліттями пізніше, вже в дев’ятнадцятому столітті, місто являло собою куди більш приємне для життя місце. Завдяки тому, що місто стало в буквальному сенсі перевалочним пунктом для одного з найкоштовніших вантажів всіх часів і народів – зерна і хліба – в Олександрівськ хлинули різноробочі, ремісники, селяни і військові. Він вже не асоціювався виключно з військовою заставою. А Перша світова війна, що вибухнула над рештою Європи, сприяла відкриттю в місті деяких важливих підприємств і різкого зростання населення за рахунок значної кількості біженців. Минуло ще приблизно півстоліття, і Олександрівськ остаточно «ліг на курс» руху до процвітання і популярності.

Саме в цей час, тобто близько сотню років після того, як головне крісло міста зайняв Микола Коронфель, в Олександрівську був інший бургомістр, який залишив свій вагомий слід в історії. Звали його Павлом Захар’їним (за іншою версією прізвище цієї людини було Захарін) і він був не тільки градоначальником, а й вельми успішним у всіх відношеннях купцем.

Маневр чиновника

Павло Захар’їн примітний тим, що залишив у спадок Олександрівську (а значить – і Запоріжжю) свій будинок вельми цікавої конструкції. Цей будинок, крім того, що пережив ще в позаминулому столітті кардинальну реконструкцію з прибудовою другого поверху і декількох красивих зовнішніх сходів, ще й служив (до того ж дуже тривалий час!) ратушею міській управі. У наші дні всі бажаючі можуть побачити цю будівлю недалеко від проспекту Соборного, біля Свято-Покровського кафедрального собору. Однак дому недовго судилося виконувати роль Олександрівської ратуші: так вийшло, що власник його – Павло Захар’їн – зажадав у якості орендної плати занадто велику суму, і тому було вирішено шукати для управи інше місце, дешевше. Примітно, що таке місце було знайдено на відстані буквально одного кварталу і тепер в цій будівлі розміщується Запорізький обласний краєзнавчий музей. Ось така вийшла недовга, але повчальна історія взаємодії чиновника з міською управою.

Найрезультативніший

Що ж стосується нашого часу, то одним з найбільш значущих і впливових мерів, яких пам’ятає сучасне Запоріжжя, був Олександр Поляк. Більш того, згідно з підрахунками, він переміг в умовному «командному заліку» градоначальників і обрався в крісло мера з рекордною підтримкою серед городян, отримавши більше двох з чвертю сотень тисяч голосів виборців.

Його правління було не так довгим, як хотілося б більшості запоріжців (Олександр Поляк помер, пробувши на своєму посту всього-на-всього три роки з п’яти покладених), проте саме під час його такої недовгої каденції Запоріжжя перетворилося і з міста на сто відсотків пострадянського стало сучасним мегаполісом. Зокрема, з’явилися численні фонтани – обличчя нинішнього Запоріжжя, видозмінився вигляд центрального проспекту – з нього майже повністю зникла трамвайна лінія, деякі зміни відбулися також і з рекреаційними зонами міста. Багато запоріжців твердо впевнені, що в тому випадку, якщо б Олександр Поляк не помер передчасно, місто стало б набагато комфортнішим для життя і більш популярним.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here

“Народний мер” Запоріжжя – Олександр Поляк

Коли говорять про зручність або добробут міст, коли складають різноманітні рейтинги та визначають місце в них для різних населених пунктів, коли з'являються...

Найвідоміші мери Запоріжжя

Старий Олександрівськ, який став родоначальником сучасного розвиненого і у всіх відносинах просунутого Запоріжжя, розвивався нерівномірно, стрибками. Так вже вийшло, що створювалося поселення...

Рокіровки в команді Буряка

Здавалося б, що вибори в Запоріжжі прогриміли відносно недавно. Однак не встигли ще співробітники міських комунальних підприємств зняти останні агітаційні плакати з...

Мелітополь: вибори без інтриги

Те, що наступний політичний сезон стане одним з найбільш непередбачуваних за всю історію демократичних виборів в країні, було абсолютно ясно ще до...

Валерій Баранов: історія успіху мера Бердянська

Світ змінюється. Це аксіома, яка зазвичай не вимагає доказів ні в одній з відомих людям областей знань. Точно так само відбувається і...