Друга світова війна увійшла в наше місто 8 серпня 1941 року. Саме тоді під час “організованого” відступу червоної армії було підірвано Дніпровську гідроелектростанцію. Детальніше про те, як відбулася окупація гітлерівцями Запоріжжя, жест доброї волі, наслідки підриву ДніпроГЕС — читайте далі на zaporizhzhia-yes.com.ua.
Як німці окупували місто?
8 серпня 1941 року німецькі війська підійшли до міста, але до цього останні ще тероризували місцеве населення розвідувальними польотами літаків та спробами бомбардування Дніпровської гідроелектростанції.
Передумовою просування окупаційних військ до Запоріжжя – став крах радянської армії на уманському напрямку. Однойменний населений пункт в Україні був оточений з усіх боків — 103 тисячі полонених: командувачі обох армій, генерали, командири чотирьох корпусів, дванадцять дивізій. Зрозуміло, що “історію пишуть переможці”, тому в радянських книгах майже немає згадки про її поразки.
Крах під Уманню сприяло взяття німців Кривого Рогу, Миколаєва, Дніпропетровську, і, звичайно, нашого топоніма теж. Пов’язують це ще з тим, що аж до самого Дніпра не було організованої оборони. Німці рухалися повільно, зупиняючись на перепочинок і заправку.
Перші танки у місті вже були на світанку 8 серпня. Свідки того часу повідомляють, що бої почалися в районі теперішньої запорізької вулиці Рельєфної — 300-500 метрів до Дніпрогесу. 3-я зенітна батарея 16-го зенітно-артилерійського полку відкрила вогонь – в результаті три ворожих танки було знищено. Керували батареєю молодший лейтенант Захарченко і лейтенант Новиков. Бо командир батареї, пославшись на те, що треба вивезти секретні прилади, втік на лівий берег. До речі, командир і комісар частини теж вирішили вчинити жест доброї волі. Впіймали їх аж у Синельниковому. Та, власне, і все партійне керівництво прийняло. Пізніше, за наказом з Москви, частина партійців повернулася для організації підпілля.
Підрив ДніпроГЕСу
Початок окупацій міста тривав пару днів. За цей час рух опору був повністю знищений, а командування встигло, звичайно, втекти. На лівому березі Дніпра, в безпеці, вони приймають рішення, щодо підриву Дніпровської гідроелектростанції. Знищення частини споруди сприяло тактичному зупиненню гітлерівців на правому березі річці. Забезпечила вибух саперна рота, яка була зібрана із залишків наявних у Запоріжжі радянських військ. Рішення про вибух прийняв маршал Семен Будьонний. Чоловік прибув до міста, щоб дати наказ, а в момент вибуху повернувся в штаб у Харкові.
Наслідки вибуху були “результативними” для тих, хто це ініціював, однак трагічними для місцевого населення прибережних зон. Вал води ринув у пробоїну, почав змивати все на своєму шляху. Свідки того часу стверджували, що вода доходила аж до запорізького майдану Волі. Цікаво, чомусь розмови про великі людські жертви свідки не підтверджують. Зокрема, жителі плавнів навесні 1942 року прибирали трупи коней та іншої живності (після зими тут стояв потужний сморід), і жодного людського тіла не знайшли.
В результаті неорганізованої оборони — місто було окуповано. Однак гітлерівці все ж, отримали Запоріжжя без заводів, оскільки останніх було в посиленому режимі демонтовано своєчасно. Корисні копалини вивезено на Донбас, там вони через кілька місяців вже експлуатувалися. Деякі історики відзначають, що такий крок вдарив по продовольчим амбіціям німців, які хотіли взяти промисловий населений пункт. Водночас це посилило радянську армію.
В наш час, за кошти небайдужих на місці загибелі третьої зенітної батареї було встановлено пам’ятний камінь. А міська влада закарбувала рядок на стелі, що на Алеї Слави — “3-я зенітна батарея”.
