Вівторок, 9 Серпня, 2022

Аутсайдери місцевих виборів. Хто так і не зміг стати мером Запоріжжя?

Що не кажи, а вибори та їх результати – це багато в чому справжня лотерея. Досвід Запоріжжя переконливо доводить цей факт на живих прикладах. Так уже вийшло, що після того, як усі необхідні позначки в бюлетенях поставлені, голоси підраховані та результати оголошено, мало хто згадує про тих, хто після народного волевиявлення пішов переможеним – адже всі лаври та обговорення традиційно дістаються переможцям. Сьогодні ми намагатимемося цю несправедливість виправити та згадати тих, хто програв на виборах у запорізькі градоначальники і так і не отримав можливості керувати містом. Далі – на zaporizhzhia-yes.com.ua

Перша спроба

Отже, перші своєрідні вибори пройшли в Запоріжжі на самісінькі зорі незалежного існування країни – 1992 року. Але весь фокус стояв у тому, що відкритих електроальних змагань тоді не передбачала процедура виборів мера – і чергового чиновника було просто призначено шляхом голосування депутатів міської ради. Тому про конкурентну та чесну політичну боротьбу нашому місту довелося забути на цілих два роки – коли відбулися перші в історії Запоріжжя звичні нам вибори. Фаворитами цих електоральних змагань за уми та серця ще не досвідчених у політичних баталіях запорожців вважалися два кандидати – чинний на той момент градоначальник Олександр Головко та його видатний опонент Олександр Бережний. Він обіймав важливу посаду першого секретаря міського комітету КПРС, і чимало робив у розвиток міста у межах існуючої на той час програми розвитку. Проте химерна Фортуна опинилася на боці “мера з досвідом роботи”, і Олександр Головко випередив свого тезку та конкурента майже на десяток відсотків. Враховуючи чималу явку запорожців на вибори, в абсолютних цифрах це була дуже велика кількість. Після програшу Олександр Бережний не зник із місцевої політики, а продовжував брати активну участь у роботі сесій та комітетів міської ради.

Шлях нагору

Наступним програвшим виявився, хоч як це дивно, кандидат у всіх відносинах “зірковий” для нашого міста. Його ім’я сьогодні відоме всім і кожному, хто цікавиться розвитком та становленням Запоріжжя “на крило”. Звати цю людину Олександр Поляк, і вона дійсно не змогла стати лідером виборчих перегонів у далекому 1998 році. Зустрітися в одному бюлетені йому довелося все з тим самим Олександром Головком, котрий продовжував перебувати на посаді запорізького градоначальника та чіпко тримався за владу у місті. Настільки чіпко, що у його опонента з’явилися резонні сумніви в тому, що Головко зміг дещо спотворити результати виборів, використавши адмінресурс та деякі інші технології. Різниця між кількістю голосів виборців, які набрали кандидати на посаду міського голови, була настільки незначною, а впевненість Поляка у перемозі настільки сильна, що він створив прецедент у запорізькій політиці та звернувся до суду для того, щоб захистити свої права та право жителів міста самостійно обирати. чиновників. На жаль чи на щастя (адже історія не знає умовного способу), суд теж став на бік Олександра Головка, і Поляк, таким чином, вибори 1998 року програв. Ескапада із судовим процесом коштувала йому високої посади в Управлінні МВС, проте не стала остаточним вироком для амбітного та талановитого керівника. Влітку 2000 року Олександр Поляк таки переміг на виборах запорізького градоначальника, і по праву зайняв своє місце в головному кріслі міста.

Не все те лідер, що заступник

Конкуренцію генералу Поляку складали два вихідці з надр чиновницьких коридорів міської ради. Один із них – Станіслав Селін – був призначений в.о. запорізького градоначальника, а другий – В’ячеслав Михайлуца – виконував обов’язки його заступника. Вони позиціонували себе як прихильники ідей абсолютної чесності та відкритості місцевої влади перед жителями міста та будували свої виборчі кампанії на прозорості роботи міськради під їх управлінням. Проте високий рейтинг та велика кількість прихильників Олександра Поляка серед запорожців не залишили їм шансів на перемогу, і незабаром їхні імена стерлися із активної запорізької політики.

Двоє зі скриньки

Наступні вибори місцевої влади, що відбулися у Запоріжжі у 2002 році, явили світові ім’я нового кандидата, якому не дісталося перемоги. Причому примітним є той факт, що посада міського голови не дісталася цьому чиновнику ні з першої, ні з другої, ні навіть з четвертої спроби. Ім’я цієї людини – Володимир Кальцев. Він традиційно вів виборчі кампанії за всіма правилами політичного мистецтва, вкладав кошти у візуальну рекламу та роботу з трудовими колективами, організовував соціально значущі проекти та концерти – проте місця у головному кріслі йому не дісталося.

Чимало сил у свою можливу перемогу вклав ще один “завжди непрохідний” кандидат – Петро Сабашук. Він дебютував у запорізькій політиці як кандидат на крісло мера на дострокових виборах мера влітку 2003 року. ОднАко тоді йому дістався лише “втішний приз” у вигляді третього місця – після лідера перегонів Євгена Карташова та Володимира Кальцева, який посів тоді друге місце.

Петро Сабашук робив ставку на свій статус голови будівельної компанії “Світанок”, яка займалася зведенням нових, сучасних житлових будинків у Запоріжжі (особливо багато об’єктів було у компанії в ті роки в Південному мікрорайоні), проте імідж “міцного господарника” нічим не допоміг своєму власнику . Навіть активна участь компанії у будівельних роботах по всій території країни не схилила запорожців вибирати його своїм градоначальником. Ні 2003-го, ні 2006-го, коли “політичні супертяжі” знову зустрілися на сторінках одного бюлетеня – Петро Сабашук не зміг наблизитися до перемоги.

Далі більше

Вибори, які відбулися у Запоріжжі у жовтні 2010 року, явили світові нового тріумфатора-переможця, яким став Олександр Сін, але зовсім не відкрили нових осіб серед кандидатів, що програли. Ними вже за традицією (і це було, насправді, предметом численних жартів та обговорень серед запорожців) стали Володимир Кальцев та Петро Сабашук. Вони обоє так і не зуміли вкотре пробратися на верхні рядки популярності у місті.

Виборчі перегони наступного року – 2015 – лише закріпили всім знайому тенденцію. Однак у 2020 Запоріжжі чекав фурор, пов’язаний з тим, що кандидат від провладної партії – Віталій Тишечко – і близько не підібрався до лідерства в рейтингах. Ось така вона загадкова – запорізька земля.