Запорізький табір НКВС – один із численних таборів, створених радянською владою під час Другої світової війни для утримання солдатів і офіцерів. Цей табір відігравав значну роль у системі репресивних установ, що використовувалися для контролю над іноземними військовополоненими, їхньої ізоляції та ідеологічної обробки. Більше на zaporizhzhia-yes.com.ua.
Створення та призначення табору
Запорізький табір НКВС для польських військовослужбовців був створений у жовтні 1939 року в Запоріжжі після вторгнення СРСР до Польщі. Основним призначенням його заснування було утримання захоплених офіцерів та солдатів польської армії. Табір функціонував у проміжок часу між масовими розстрілами польських офіцерів та оголошенням так званої “амністії” 12 серпня 1941 року. Табір мав роль транзитного пункту, де утримувані чекали на подальшу депортацію, примусову працю або інші рішення радянської влади.
Польські військовополонені опинилися в Запоріжжі після спільного наступу нацистської Німеччини та Радянського Союзу. Тоді обидва агресори розпочали Другу світову війну, розділивши між собою територію Польщі. Внаслідок цих подій до радянського полону потрапило майже півмільйона поляк, серед яких були як військовослужбовці польської армії, так і цивільні, що чинили опір вторгненню Червоної армії. В таборі утримували понад 1600 осіб. Радянська влада планувала використовувати їх як робочу силу на стратегічно важливому для військової промисловості металургійному комбінаті ”Запоріжсталь”.
Запорізький історик Віктор Філас розповів про цікаві моменти, пов’язані з листуванням родичів польських військовослужбовців із радянським керівництвом. Він говорить, що чимало сімей тоді зверталися до Йосипа Сталіна, надсилаючи йому вітання з днем народження. Наприкінці таких послань вони дописували прохання про звільнення своїх близьких, які перебували в таборі в Запоріжжі. У листах вони пояснювали, що їх чоловікам і синам потрібно повернутися додому, після них не було кому вести господарство.
(Руїни Запорізького табору НКВС)
Як полонені поляки відмовились працювати на “Запоріжсталі”
Більшість полонених у Запорізькому таборі НКВС складали поляки. Полонених тримали в таборі для примусових робіт. Польські військовополонені масово відмовлялися працювати на “Запоріжсталі”. Вони не хотіли отримувати зарплатню, а деякі з них навіть відмовлялися від їжі. Радянське керівництво намагалося знайти пояснення такого спротиву, і у звітах НКВС прийшло рішення про “неправильний підхід” до підбору робочої сили. Також, чекісти Звернули увагу на те, що половина полонених походили з території, яка після розгрому Польщі відійшла до Німеччини, а інша половина загального складу були етнічними поляками. Саме ці фактори, на думку енкаведистів, пояснювали відсутність бажання працювати.
У своїх звітах співробітники НКВС визнали, що допоки полоненим не обіцяли постійного працевлаштування в Запоріжжі, вони працювали досить старанно. Але варто було з’явитися чуткам довготривалої зайнятості на металургійному комбінаті – почалися масові відмови. Полонені відкрито заявляли, що не збираються залишатися в Радянському Союзі й вимагали повернутися додому.
Ситуація стала загострювалася. Все більше людей ухилялися від роботи, а деякі почали тікати. Аж шести бранцям удалося вирватися з табору, але чотирьох з них згодом спіймали. Поляки не приховували своїх намірів: вони прямо заявляли, що з настанням тепла втечі будуть частішими. У відповідь НКВС вдався до репресій – затримував ініціаторів та бунтарів, впроваджував до полонених агентів, які мали переконати їх працювати. Згуртований колектив польських військовополонених продовжував чинити опір і не погоджувався на умови тогочасної влади, що створювало серйозну проблему для чекістів і командування.