Цього українського військовослужбовця першим вбили на початку нового 2021 року в добу так званого “режиму тиші”, що неоднаразово порушувався з боку російських терористів. Про життя запорізького героя відомо, що він був дуже сміливим та завжди на позитиві при цьому мав неабиякий авторитет серед побратимів. Докладніше про шлях Олега Андрієнка, а саме: коли став на захист Батьківщини, в яких підрозділах служив, смерть та нагороди — читайте на нашому сайті zaporizhzhia-yes.
Як став військовим, де служив?
Олег Віталійович Андрієнко з’явився на цей світ наприкінці серпня 1983 року. Про дитинство уродженця Запоріжжя дуже мало відомо. Загалом, у засобах масової інформації частіше згадується початок його шляху з моменту вступу до лав Збройних сил України.
У 2015 році в нашій державі відбулась чергова хвиля мобілізації, щоб продовжити чинити опір російській агресії, яка стартувала взимку 2014 року. Олег Андрієнко пішов в ЗСУ, здобув військову посаду морського піхотинця в складі 36-тої окремої бригади. Згодом він підписав контракт спочатку в розвідувальний підрозділ 56-тої окремої мотопіхотної бригади, а потім був переведений до іншої роти на посаду стрільця.
В перших роках антитерористичної операції Андрієнко пройшов бойове хрещення на одному із найважчих напрямків — в районі донецького летовища. Там, знедавна мобілізований військовослужбовець виконував бойові задачі в складі розвідувальної групи 56-тої окремої мотопіхотної бригади.
Під час вищезгаданої кампанії, попри відсутність відповідного досвіду, Олег Віталійович зміг завершити з успіхом дуже небезпечну операцію. Запорізький герой разом із побратимами підірвали вхід та вихід до першого колектора під злітною смугою. Завдяки сміливості наших воїнів тоді вдалося отримати повний контроль над підступами до однієї з передових українських позицій неподалік Донецька.
Смерть та яким запам’ятали запоріжця?
Олег Андрієнко став першим загиблим українським військовослужбовцем у новому 2021 році. 11 січня “режим тиші”, який існував лише на папері в черговий раз був порушений окупаційно-терористичною стороною. Жертвою російської агресії того дня став уродженець Запоріжжя, він загинув у бою через смертельне кульове поранення в голову. Врятувати Олега було вже не можливо, працював досвідчений снайпер. Пізніше український волонтерський фонд “Повернись живим” повідомив, що діяло два снайпери — один відвертав увагу, розстрілюючи при цьому камери відеоспостереження, а інший — вистрілив у голову військовому із Запоріжжя.
14 січня вищезгаданого року Олега Андрієнка поховали в рідному місті. Того дня на майдані Героїв Революції зібралося чимало мешканців, які прийшли провести свого героя в останній шлях. ЗМІ тоді інформували, що в Олега залишилась дружина, мати та брат — військовослужбовець того ж підрозділу, а також без батька залишився син, який народився влітку минулого року.
Рідні, побратими та всі ті, хто був знайомий з Олегом відзначали його вихованість, мудрість. У колективі чоловіка дуже поважали при цьому він часто жартував з побратимами й старався ніколи не демонструвати свій страх. Також знайомі Андрієнка згадують про те, як він шаленів від військової справи. Вільні години Олег присвячував спорту прямо на позиціях, читанню відповідних книжок про розвідку, снайперську справу тощо.
Указом Президента України Володимира Зеленського в січні 2021 року уродженця Запоріжжя було посмертно нагороджено Орденом “За мужність” третього ступеня та “За заслуги перед Запорізьким краєм” третього ступеня.
29 серпня 2021 року Олега Віталійовича було вшановано під час ранкової церемонії в меморіальному комплексі “Зала пам’яті”, що розташовується в подвір’ї Міністерства Оборони України.
