Вівторок, 9 Серпня, 2022

Грандіозні злочини старого Олександрівська: ніщо не нове під Місяцем

Попри те, що більшість запоріжців не так багато знають історію свого населеного пункту, на цьому самому місці й раніше активно вирувало життя. Далі – на zaporizhzhia-yes.com.ua

Спадкоємець повітового міста

Як відомо, Запоріжжя – прямий спадкоємець повітового міста Олександрівськ. Він не був настільки великим і значущим, як Запоріжжя (передусім тому, що не міг спиратися на промисловість через її майже повну відсутність), проте успішно розвивався протягом століть. На згадку про своє існування Олександрівськ залишив Запоріжжю та його мешканцям безліч архітектурних споруд та аркушів в архівах. З тієї інформації, яка міститься в останніх, можна було б успішно написати не одну книгу. Її сторінки могли б розповісти сучасним запоріжцям та їхнім нащадкам про те, як наші предки любили, дружили, воювали, ворогували, торгували, будували, зокрема, вчиняли злочини.

Історія злочинів – історія світу

Злочини у містах та селах відбувалися завжди. Якісь з них можна віднести до резонансних – таких, про які говорять і пам’ятають навіть через кілька десятків і навіть сотень років, інші мало чим відрізняються один від одного, і тому досить швидко стираються з людської пам’яті. Однак дослідження історії порушення закону наочно демонструє той факт, що люди – незалежно від того, в якому столітті вони живуть, і що собою представляє їх побут – часто мислять схожими категоріями. Зі схожих мотивів переступають закон, і, безумовно, несуть це заслужене покарання. Крім того, за всіх часів кримінальна хроніка рясніла інформацією про скоєння злочинів стосовно “сильних світу цього”. Тоді, позаминулого століття, в Олександрівську найвпливовішими особами були ТОПові політики і, звичайно ж, підприємці. Ті самі, які першими побачили можливість отримання прибутку там, де інші змогли розглянути лише безглузде марнування часу та можливі збитки. Але людська жадібність і жага наживи, разом із бажанням підвищити свій вплив і розширити його сферу, запалила заздрість до цих олександрівців у серцях їхніх сусідів та знайомих. Сьогодні, через століття після подій, що відбувалися, вони все одно сприймаються свіжими і актуальними.

Як був убитий Генріх Нібур

Так, архівні документи і періодична преса наприкінці дев’ятнадцятого – початку двадцятого століть, донесли до нас інформацію про те, що щодо одного з найвідоміших мануфактурників Олександрівська Генріха Нібура (його сім’я володіла мукомольним консорціумом, що складався з безлічі млинів на території всієї області, місцевим банком, а також санаторієм “Олександрабад”) було скоєно зухвалий злочин. Однієї серпневої ночі у вікно його будинку проникли троє зловмисників – мабуть, з метою пограбування. Городовий, оглядаючи пізніше місце злочину, припустив, що злочинці були добре знайомі з планом приміщення, розпорядком життя домочадців Нібура і кількістю людей у ​​будинку. Висловлювалися також припущення, що існував невідомий інформатор – той самий, який і передав злодіям цю інформацію. Вони залякали і зв’язали всю прислугу в будинку, а потім приголомшили дружину промисловця, яка поспішила до кімнати на галас. Після цього злочинці вирушили до Генріха Нібура, і стали бити його за допомогою заздалегідь припасованого залізного прута. Здобиччю їх стала лише одна тисяча рублів і життя борошномола. Від завданих побоїв Генріх Нібур помер тієї ж ночі, незважаючи на спроби надати йому медичну допомогу. Найприкметнішим у цьому резонансному злочині було те, що зловмисників так і не знайшли, і, відповідно, не затримали – отже, вони залишилися безкарними за скоєння вбивства одного з найпомітніших і найзнаменитіших жителів Олександрівська.

Шахраї були завжди

Однак на цьому низка неприємних пригод із членами сім’ї Нібура не завершилася. Його син – Яків Нібур – чимало постраждав фінансово від спритних шахраїв (мимоволі напрошуються паралелі з аналогічними злочинами у наш час). Цей злочин має цілком фінансовий характер. Так, згідно з інформацією з відкритих джерел того часу, одного разу він видав кредит (адже Яків Нібур був, окрім іншого, ще й досить успішним і знаменитим банкіром) представникам позичальника, які прийшли до нього із повністю зібраним готовим пакетом документів. Згідно з паперами, відвідувачі були представниками сільського сходу (тобто аналога ради територіальної громади в наш час) і просили ні багато, ні мало, а тридцять тисяч карбованців на придбання ділянки землі. При відвідувачах були також посвідчення особи, на кожному з яких стояв штамп про справжність документа. Уважно перевіривши всі надані папери, Яків Нібур прийняв рішення прохання гінців сільського сходу задовольнити і гроші на купівлю землі виділити. Необхідна сума була відрахована чоловікам, і вони пішли, запевнивши банкіра, що виплати за відсотками та самого тіла кредиту почнуться точно в строк. Проте ні в строк, ні пізніше виплати так і не стартували. Коли Яків Нібур звернувся в сільський сход, представники якого відвідували його того весняного ранку, то виявилося (цілком очікувано, до речі), то жодного рішення про купівлю землі сход не приймав і жодних гінців до нього не посилав за непотрібністю. Більше того – чоловіки з такими іменами зовсім не проживають у вказаному селі. Тобто до Якова Нібура навідалися звичайні шахраї, які обвели промисловця та банкіра навколо пальця.

Майже ковбойський вестерн

Втім, Нібур-молодший був борцем за вдачею і вирішив не залишати справу просто так. Він розпочав своє власне розслідування, не забувши звернутися і до тогочасних правоохоронних органів. Так виявилося, що не один тільки Нібур постраждав за такою ж схемою – було встановлено щонайменше ще четверо жертв спритної зграї. Вірчі документи та посвідчення особистостей “позичальників” були проштамповані та підписані однією і тією самою особою: земським начальником Мелітопольського повіту М. Ф. Сюлаєвим. Тому цей чиновник був першим, хто потрапив під підозру. У нього в конторі і вдома влаштували обшук, який, втім, справи не прояснив: довести його причетність до справи не вдалося. Як, утім, і спростувати. Однак підозрюваним став помічник Сюлаєва – як особа, яка мала доступ до бланків. Сюлаєва вислали в його будинок неподалік місця подій і на якийсь час дали спокій, взявши під пильне спостереження помічника. І дарма. Через якийсь час він став фігурантом ще гучнішого скандалу з вимаганням грошей від купця-сусіда. Тоді поліцейським довелося влаштувати справжню облаву за участю прокурора та інших посадових осіб, щоб затримати злочинця та відправити його до однієї з царських в’язниць.