Марко Безручко – ім’я, що вписане золотими літерами в історію українського війська. Генерал-хорунжий Армії УНР, він став символом незламності та відваги у буремні часи Української революції 1917-1921 років. Його військовий талант та стратегічне мислення яскраво проявилися у вирішальних битвах, зокрема під Замостям та Варшавою, де він відіграв ключову роль у відбитті більшовицького наступу. Ця людина, чий життєвий шлях був сповнений випробувань, залишила по собі не лише воєнні перемоги, але й приклад служіння Україні та її народу. Більше на zaporizhzhia-yes.com.ua.
Сторінками біографії ветерана
Марко Данилович Безручко – видатний український військовий діяч, стратег і герой боротьби за незалежність України. Народився Марко 1 жовтня 1886 року в містечку Великий Токмак Херсонської губернії, що нині є частиною Запорізької області. Його доля нерозривно пов’язана з боротьбою за свободу України у буремні часи початку XX століття.
Під час Першої світової війни Безручко обіймав посаду начальника штабу піхотної дивізії. Проте вирішальною стала його участь у визвольних змаганнях 1917 року, коли він, разом з іншими офіцерами українського походження, перейшов на бік повсталого народу. Марко Безручко активно долучився до формування українських військових частин, вбачаючи в цьому можливість створити сильну і незалежну армію. Його обурювало домінування російських монархістів, яких підтримував гетьман Павло Скоропадський, тому під час протистояння між Директорією та гетьманським урядом він став на бік Директорії.
Наприкінці 1918 року Безручка призначили начальником оперативного відділу Генерального штабу Армії Української Народної Республіки. Уже 26 березня 1919 року він став начальником штабу Корпусу Січових Стрільців під командуванням Євгена Коновальця. У цей період корпус вів запеклі бої на Поділлі, стримуючи натиск більшовицьких і білогвардійських військ. Однак, після складних військових дій, у грудні 1919 року українську армію інтернували в польському місті Луцьку.
Попри ці випробування, 1 січня 1920 року Симон Петлюра доручив Марку Безручку сформувати 6-ту стрілецьку дивізію Січових Стрільців, яка стала важливою бойовою одиницею українських військ. Вже в серпні 1920 року він очолив Середню групу військ Армії УНР. Однією з найвидатніших його операцій стала героїчна оборона міста Замостя, яка тривала з 28 серпня по 2 вересня 1920 року. Під його командуванням об’єднані українсько-польські сили (6-та Січова стрілецька дивізія УНР та 31-й польський полк) завдали нищівної поразки Першій кінній армії Семена Будьонного. Завдяки цій перемозі було врятовано Варшаву від можливої більшовицької окупації.
Восени 1920 року під командуванням Безручка українські війська розпочали контрнаступ і зайняли територію Поділля, зміцнивши свої позиції на лінії Шаргород-Бар-Літин. За бойові заслуги 5 жовтня 1920 року йому надали звання генерал-хорунжого.
Життя генерала в еміграції
Попри військові успіхи, доля українських збройних сил була непростою. Після поразки Української Народної Республіки Марко Безручко змушений був емігрувати до Польщі. Він продовжував відстоювати ідею незалежної України, працюючи у військових структурах уряду УНР в екзилі. Польська влада визнала його заслуги та нагородила орденом “Virtuti Militari” за оборону Замостя. Проте, проявивши непохитний патріотизм, Безручко відмовився від нагороди, заявивши: “Я воював за Україну, а не за Польщу”.
Останні роки свого життя він провів у Варшаві, де й помер 10 лютого 1944 року після тяжкої хвороби. Його поховали на православному цвинтарі “Воля” у польській столиці. Ім’я Марка Безручка назавжди закарбувалося в історії України як символ відваги, честі та боротьби за незалежність. Його життя – приклад незламності духу та вірності своїй державі, навіть у найважчі часи.
Марко Безручко – справжній герой, борець за вільну та незалежну Україну. Його патріотизм та відданість країні вражають і надихають інших. Він не лише відстоює національні інтереси, а й допомагає тим, хто потребує захисту та підтримки. Марко – символ справжнього українця, який готовий жертвувати власним комфортом ради майбутнього своєї країни.
Марко Безручко – відданий патріот та невтомний борець за вільну Україну. Його незламна воля та невичерпна енергія вражають і надихають багатьох. Він не лише говорить про любов до Вітчизни, а й діє на користь своєї країни. Марко активно включений у патріотичні ініціативи, підтримує українську культуру та мову.
Марко Безручко – справжній герой, в якого вбрана слава та велич! Він, безумовно, заслуговує нашої поваги та вдячності за величезний внесок у історію України. Такі люди як він надихають нас своїм мужнім духом та безстраштю. Його життя і подвиги – це справжній приклад патріотизму та самопожертви.