Запоріжжя – край козацтва та видатних отаманів, які залишили вагомий відбиток в історії України. І однією з таких яскравих постатей був останній отаман Запорізької Січі – Петро Калнишевський. У статті розповідаємо про життя та діяльність Петра Калнишевського, а також про останні роки його життя та канонізацію запорізького отамана. Більше на zaporizhzhia-yes.com.ua.
Походження та ранні роки життя
Доля Петра Калнишевського була тяжкою і водночас героїчною. З дитинства Петро відзначався працьовитістю, кмітливістю та непохитною волею до справедливості. Вже з юнацтва він виявляв лідерські якості, які згодом допомогли йому стати видатним козацьким отаманом.
Ймовірною датою народження Петра Калнишевського є 1690 рік, а місцем народження, найімовірнішим вважається факт його походження із села Пустовійтівка Лубенського полку (нині Роменський район, Сумська область). За твердженнями старожилів, які були записані в 1930-ті роки, мешканці Пустовійтівки казали, що “він був нетутешній”. Принаймні, його батько та родичі по батьківській лінії.
Історики припускають, що невдовзі після народження майбутнього отамана, його мати овдовіла і у 8-річному віці Петро потрапив на Запорозьку Січ, де здобув освіту, що відіграла значну роль у його подальшій військовій кар’єрі. У ті часи на Запоріжжі було відкрито багато шкіл при церквах, де викладали представники духовенства.
Військова кар’єра Петра Калнишевського
Перші достеменні згадки про Петра Калнишевського з’являються у джерелах 1750-х років: він належав до Кущівського куреня Війська Запорозького Низового, з 1752 року згадується як похідний полковник, а вже у 1754 році – як військовий осавул. У травні 1755 року Петро Калнишевський у складі депутації Війська Запорізького був відряджений до Петербурга. Вони домагалися анулювання зборів на товари, які доправляли на Запоріжжя, а заразом збільшення щорічної плати Війську Запорозькому. Перебування депутації в Петербурзі тривало понад рік. Кожне з порушених питань викликало тривалу бюрократичну тяганину й нескінченне листування.
У 1757 році Петро Калнишевський вдруге обійняв посаду осавула, а в 1758 році його обирають військовим суддею. У 1762 році, у віці 72 роки, Петро Калнишевський був вперше обраний кошовим отаманом, замінивши на цій посаді Григорія Федорова (Лантуха), але того ж року після зустрічі в Москві з імператрицею Катериною II був усунутий з посади.
На початку січня 1765 року наперекір царській волі старшина вкотре обирає Петра Калнишевського кошовим. Одразу ж на Січі було підготовлено чолобитну, на ім’я Катерини II щодо повернення Запоріжжю відчужених російським урядом земель і про підпорядкування Січі Колегії іноземних справ, а не Малоросійській колегії. Це викликало негативну реакцію офіційного Санкт-Петербурга, але в умовах загострення стосунків Росії з Османською імперією на повторне усунення Петра Калнишевського з посади кошового Катерина II так і не наважилася.
Діяльність кошового отамана
Петро Іванович Калнишевський був не просто очільником запорізького козацтва, кошовий отаман займався дипломатичними зусиллями, налагоджуючи контакти з іншими державами і владними структурами. Він активно взаємодіяв з російською імператрицею Катериною II, захищаючи інтереси козацтва, а також брав активну участь у військових походах. Він проявив себе як талановитий воєначальник, ведучи козаків до перемог і захищаючи українські землі від загарбників.
Так, наприклад, участь Війська Запорозького Низового у російсько-турецькій війні 1768-1774 роках була відзначена подякою від імператриці, а кошового отамана, який очолював запорожців в походах до Очакова, Кінбурна та інших фортець і організував козацьку розвідку в Криму, було нагороджено золотою медаллю з діамантами з власним портретом. Ще 16 запорізьких старшин отримали золоті медалі без діамантів. Під час війни з Туреччиною українські козаки настільки прославилися своєю мужністю і військовою доблестю, що велика кількість російських військових вважали за честь потрапити в один із 38 козацьких куренів під керівництво кошового отамана Петра Івановича Калнишевського.
У квітні 1775 року російський уряд ухвалив рішення щодо ліквідації Запорозької Січі. Військові під керівництвом генерала Петра Текелія, повертаючись після турецької війни, оточили Січ, скориставшись тим, що Війська Запорозького не було на місці (в Січі було тільки 3 тис. чоловік). Петро Калнишевський і більшість старшини, розуміючи марність опору, умовили запорожців підкоритися і здатися без бою. Січові укріплення і всі споруди на території фортеці було розібрано, архів і військову скарбницю з клейнодами та коштовностями вивезено. Кошового отамана Петра Калнишевського було заарештовано та доставлено до Петербурга, де його судили за непокору царським указом, як повстанця та було винесено вирок – страта. Проте, на прохання Петра Потьомкіна перший вирок було змінено на заслання Петра Калнишевського, якому на той час вже виповнилося 82 роки, до Соловецького монастиря. У 1792 році отамана було переведено в окрему в’язницю біля Поварні. Він був позбавлений права спілкування та листування, та закритий до каземату розміром 1 на 3 метри, звідки мав право бути виведеним лише тричі на рік: на Різдво, Пасху та Преображення Господнє. Катерина II очікувала на покаяння запорозького отамана, проте гордий Петро Калнишевський так і не направив жодного прохання про помилування.
Останні роки життя та канонізація запорізького отамана
Доля була жорстокою до останнього кошового отамана запорізьких козаків. Він був під постійним наглядом у нелюдських умовах, по суті живцем замурований у кам’яному мішку і позбавлений можливості повернутися на рідну землю. Попри на всі труднощі, Петро Калнишевський так й не скорився і був вірним своїм принципам до останнього подиху, показуючи, що навіть у найважчих умовах можна зберігати гідність і честь.
У 1801 році новим російським царем стає Олександр II. Він же від 2 квітня 1801 року оголосив загальну амністію і дозволив отаману право вибору вільного місця проживання. Проте, Петро Калнишевський обрав залишитися в Соловецькому монастирі, де доживав останні роки свого життя звичайним ченцем, адже, за його власними словами, за роки ув’язнення він так звик до внутрішньої свободи, що не прагнув жодної іншої.
Помер кошовий отаман, на 113 році життя, у 1803 році. Поховано Петра Калнишевського біля Свято-Преображенського собору Соловецького монастиря. У 2004 році у тому ж монастирі незламному українцеві поставили пам’ятник. В Україні на його честь названі вулиці, пам’ятні знаки, срібні пам’ятні монети та навіть військові підрозділи. У грудні 2014 року синод церкви ухвалив рішення про канонізацію Калнишевського. Тоді ж були затверджені молитви Петру Калнишевському, його іконописне зображення і день його пам’яті – 31 жовтня за старим стилем і 13 листопада – за новим. А у 2015 році у Свято-Покровському соборі Запоріжжя священики Української православної церкви провели церемонію канонізації кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського та зарахували його до лику місцевошанованих святих Запорізької єпархії. Канонізацію очолив Предстоятель УПЦ Блаженніший митрополит Онуфрій.
Життя Петра Калнишевського було сповнене постійної боротьби за свободу та незалежність української землі. Останній кошовий отаман Запорізької Січі увійшов в історію як приклад мужності та нескореності, який навіть у найскладніші моменти залишався вірним своїм ідеалам.