З початком вересня гітлерівці розпочали свою окупаційну кампанію, яка надалі переросла у найбільший збройний конфлікт у світі. Територія сучасної України тоді переходила “з рук в руки”. Адже на зміну одним “визволителям” приходили інші. Поточний матеріал присвячений добі німецької окупації Запоріжжя: чим жило місто, настрої місцевих та участь у визвольних битвах — читайте далі на zaporizhzhia-yes.com.ua.
Окупація міста та настрої містян
З початком Другої світової війни думки жителів Запоріжжя щодо поточних подій розділилися. Одні містяни, які у 1919-20 роках встановлювали тут радянський гніт або їхні нащадки, звісно, підтримували червону владу. Інші мали до сталінського уряду власні рахунки, адже втратили майно і потерпали від великого штучного голоду. Однак через неорганізованість, хоч їх була більшість у місті — вони не могли чинити опір організованій меншості. Останні збиралися на мітинги на підтримку політику Сталіна, зокрема, вторгнення на територію Західної України та Білорусі.
Найголовніше, що точно слід розуміти це те, що мешканці нашого регіону — брали участь у Другій світовій з самого початку, себто з 1939 року. Про це свідчить низка факторів, таких, як лист від запоріжця, у якому він повідомляє, що бере участь у радянсько-фінській війні.
Отже, можна зробити висновок, що на початку Другої світової війни запоріжці поділялося на два табори: одні чекали на те, що прийдуть німці й жити стане краще, інші ж повністю підтримували політику СРСР.
22 червня 1941 року Німеччина напала на Союз Радянських Соціалістичних Республік. Вже 18 серпня стартували перші бої за Запоріжжя, які, як відомо, радянська армія з крахом програла.
4 жовтня нацисти увійшли в місто, попри “організованих” перешкод радянської армії у вигляді підриву Дніпровської ГЕС тощо.
Населення в період німецької окупації
Евакуація із Запоріжжя була як організованою, так і неорганізованою. Але за будь-яких умов мінімальна частина людей виїхала. Приблизно 70% робітників підприємств залишилися на окупованій території, і їм треба було створювати власну політику виживання при нових “визволителів”.
Під час окупації німці залатали прогалину після вибухи на ДніпроГЕС й на 1943 рік вже працювали п’ять агрегатів. До цього експлуатувалися максимум два, оскільки промисловість зразка початку 1941-го року і промисловість зразка літа 1943-го року — абсолютно різні речі.
Через окупацію скоротилося виробництво і металургія завмерла взагалі, машинобудування ледь-ледь “дихало”. Здебільшого, запоріжці займалися або дрібним бізнесом, або сільським господарством, або обмінюванням всього того, що було накопичено до окупації та війни. Містяни жили трохи краще за селян, але селяни мали харчові продукти. Коли в місті почалося скрутне становище, містяни почали обмінюватися з селянами тим, що вони нажили раніше.
З приходом німців у Запоріжжі почали створювати реєстр комуністів та євреїв. Найбільше, звичайно, не пощастило євреям — у березні 1942 року єврейська громада була майже повністю ліквідована.
Також відомо, що певна кількість комуністів пішли працювати до лав поліції, щоб залишитися у живих маючи якусь владу. Про таких фігурантів з історичних джерел дізнаємось, що вони брали участь, якщо не в розстрілах, то принаймні в конвоюванні євреїв до місця розстрілу. Окупанти надавали зброю деяким частинам містян, які потім використовували її один проти іншого таким чином єдність руху опору був неможливий — всі думали про себе, як вижити.
Під час наступу військ Гітлера на східному напрямку наш населений пункт використовувався для логістики. Німецькі окупанти, як власне і радянські, забирали у місцевих автівки, трактори. А потім самі з Німеччини надсилали у Запоріжжя техніку з метою розвитку регіону із сільськогосподарськими землями.
