Український байкар, письменник, уродженець Запорізької області, який став відомим закордоном — усе це про Олексія Сеника. Байкаря більшість знають під псевдонімом — Олекса Запорізький. Чоловік не став популярним поетом на Батьківщині через тодішню радянську систему політичних переслідувань. Поточна праця присвячена історії життя та боротьби Олексія Сеника: коли та де народився, освіта, письменницька діяльність і як став жертвою політичного терору СРСР — читайте далі на zaporizhzhia-yes.com.ua.
Як починався його життєвий та творчий шлях?
12 серпня 1909 року у селі Миролюбівка, що знаходиться у Запорізькій області народився Олексій Ілліч Сеник. Виростав юнак без батька, адже той загинув на війні в лавах російської імперської армії, а мати знайшла нового чоловіка, тому залишила сина під наглядом бабусі та дідуся. Саме останні й виховували майбутнього письменника у звичайному українському селі, відповідальною і дисциплінованою людиною. Після чотирьох класів навчання у початковій школі маленький Олекса самостійно підготувався до іспитів й вступив до сільськогосподарської школи в Новомиколаївці. Наступним підкореним населеним пунктом для нього стало Запоріжжя. У місті закінчує навчання на фізико-математичному факультеті в педагогічному інституті.
Виростаючи у селі під наглядом дідуся та бабусі Сеник читав дуже багато творів художньої літератури, як українську, так і світову. Це розвинуло у ньому з ранніх літ естетичний світогляд та фантазію. Пізніше ця захопленість красним письмом бере гору навіть над здобутим дипломом на раніше згаданої не гуманітарної спеціальності — йде на мовно-літературний факультет.
Літературна діяльність і політичні переслідування
Перші свої кроки у літературній діяльності Олексій Сеник починав з віршів, яких опублікували у друкованому виданню “Червоне Запоріжжя”. Після чого його доробки з’являються на літературній сторінці ВУСППу і “Молодняка”. В ті часи у місті почав виходити новостворений журнал “Темп”, в дебютному випуску було вміщено вірш Олексія під назвою — “Колгоспна веснянка”. А в 1934 році на базі газети “Червоне Запоріжжя” відбувся творчий вечір на якому письменник із Запорізької області презентував свою першу книжку: “Бої в долині”. Паралельно з творчістю він ще закінчив навчання у ВНЗ після чого викладає на підготовчих курсах Запорізького авіаційного технікуму. Однак роботу довелось призупинити, адже 2 квітня 1935 року його звинувачують у контрреволюційній справі проти радянського союзу — арештовують і засилають до Сибіру на три роки. Незаконне ув’язнення було наслідком наявності в поета української свідомості та патріотизму до свого багатостраждального народу. Саме про останнє у своїх працях неодноразово наголошував, поки репресований апарат СРСР не добрався до нього.
У авторській поемі “Повернення” Олекса Запорізький писатиме про свої переживання, коли вперше вступив на землю рідного місту після заслання — відчував себе наче прийшов з іншого світу. Через двадцять років після цього радянська влада його виправдає.Однак до цього моменту колишній політичний ув’язнений довго не міг знайти роботу через минуле. Він часто ночував на вокзалі чи в сквері на лавочці, бо не мав житла. На допомогу українському поету прийшов його друг, який влаштував Олекса вчителем у Запоріжжі. Тільки у чоловіка життя налагодилося — допрацювався до відділу народної освіти, повернувся до красного письма, аж тут — війна.
Після окупації Запоріжжя він знову: без житла, роботи, фінансові проблеми. Єдине, що в нього залишилось, як і в часи заслання — творчість. Наперекір усім труднощам запоріжець продовжив писати, зокрема, написав п’єсу “Марко Отава”. Почув, що в Дніпродзержинську на Дніпропетровщині під час окупації запрацював театр. Подався туди зі своїм драматургічним творінням. Вдалося презентувати дві вистави, поки німці не дізналися про це. Окупанти із заходу її заборонили, а коли прийшов червоний терор зі сходу звинувачували у колабораціонізмі, а також те, що у п’єсі українець згадував про голодомор 1933 року. Аби знову не опинитися на каторзі у Сибіру письменник емігрує в Європу. Там продовжив написання байок, випустив збірку “Нові байки”, які зробили йому ім’я. Мандрує по світу і пише нові доробки.
20 травня 1968 року серце відомого закордонного українського байкаря зупинилось. Поховали його на цвинтарі святого Андрія у Саут-Баунд-Бруку, де тоді ховали всіх популярних емігрантів з України.
