Після нападу нацистської Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року Запоріжжя опинилося перед загрозою окупації. Тут працювали металургійні, машинобудівні й хімічні підприємства стратегічного значення. Тому поряд із підготовкою оборони постало питання: як не залишити заводи ворогу.


Потрібно було демонтувати обладнання, знайти вагони, вивезти продукцію та перемістити частину колективів. Як евакуювали «Запоріжсталь», «Дніпроспецсталь», алюмінієвий і моторобудівний заводи та що не вдалося врятувати — читайте в матеріалі на zaporizhzhia-yes.com.ua. 

«Запоріжсталь», «Дніпроспецсталь» та інші заводи: що вирішили евакуювати

Перед війною промисловість Запоріжжя мала значення далеко за межами регіону. «Запоріжсталь» виробляла листову сталь, «Дніпроспецсталь» — спеціальні марки сталі, потрібні машинобудуванню й оборонній промисловості. Дніпровський алюмінієвий завод, магнієвий завод і завод феросплавів забезпечували виробництво стратегічних металів. До переліку входили також коксохімічний, електродний, карборундовий та вогнетривкий заводи.


Серед машинобудівних підприємств евакуювали моторобудівний завод імені Баранова — майбутню «Мотор Січ», завод «Комунар», паротягоремонтний і судноремонтний заводи. Перемістити намагалися не лише найбільші комбінати, а значну частину промисловості міста.


За даними «Енциклопедії сучасної України», евакуацію запорізьких підприємств розпочали 6 серпня, а системний демонтаж на основних заводах розгорнувся від 21 серпня. Спочатку тривали підготовчі роботи, згодом почалося масштабне переміщення промислових потужностей.


На «Запоріжсталі» та «Дніпроспецсталі» зупиняли виробництво, розбирали агрегати й готували їх до перевезення. Роботи координували представники промислових відомств і місцевого керівництва. До Запоріжжя прибув заступник наркома чорної металургії Олександр Шереметьєв.

Демонтаж і ешелони на схід: як вивозили обладнання та людей

Демонтаж великого заводу вимагав розбирання прокатних станів, печей, турбін, кранів і верстатів. Деталі маркували, пакували та завантажували на платформи. На новому місці обладнання потрібно було зібрати, зберігши комплектність і документацію.


Однією з перших перешкод стала нестача електроенергії. З 18 до 21 серпня на основних підприємствах простоювали крани та механізми, потрібні для демонтажу й навантаження. Після введення тимчасової лінії електропостачання з Донбасу роботи відновилися. До цього часу робітники могли переміщувати лише легкі вантажі — вручну або за допомогою механічних лебідок.


Бракувало й робочих рук: частина працівників залишила місто, інші були мобілізовані або залучені до оборони. Керівництво повертало фахівців, організовувало харчування та заохочення. Демонтажників переводили на казармовий стан, а на допомогу прибували монтажники з інших промислових регіонів.


Наприкінці серпня на демонтажі металургійних заводів працювали близько 5,5 тисячі людей: 3900 — на «Запоріжсталі» та 920 — на «Дніпроспецсталі». Разом з обладнанням відправляли матеріали, готову продукцію та фахівців, потрібних для запуску виробництва.


Показовий приклад — «Дніпроспецсталь». За звітом підприємства, звідти відправили 2327 вагонів. З них 797 вагонів містили обладнання, 1430 — метало матеріали, а решта — інші вантажі та евакуйованих працівників. Також вивезли 25 300 тонн готової продукції та напівфабрикатів. Загальний обсяг переміщених готових і незавершених виробів, сировини та матеріалів становив 33 585 тонн.


Інший масштаб мала евакуація Дніпровського алюмінієвого заводу. У доповідній записці від 3 жовтня зазначалося, що з підприємства вивезли понад тисячу вагонів обладнання, близько тисячі тонн алюмінію та чотири тисячі тонн алюмінієвих шин. Останній ешелон, за наведеними в монографії даними, вирушив 16 вересня. Вивезли обладнання електролізного, глиноземного та електричного цехів, а частину агрегатів, які не можна було перемістити, знищили.


Разом з обладнанням виїжджали інженери, майстри, налагоджувачі та кваліфіковані робітники. Вони мали змонтувати й запустити устаткування на новому місці. Для родин це означало вимушений переїзд і розлуку з близькими. Водночас частина працівників залишалася в Запоріжжі до завершення демонтажу, а деякі поверталися після зриву евакуації.

Що не встигли вивезти: останні ешелони та втрати підприємств

Евакуація не була повною. На початку жовтня роботи ще тривали на «Запоріжсталі», «Дніпроспецсталі» та паротягоремонтному заводі. За архівними документами, останній продовжував евакуацію до 3 жовтня, хоча в окремих пізніших описах її помилково датували серпнем.


На «Дніпроспецсталі» вдалося вивезти значну кількість обладнання та матеріалів, але втрати були великими. У звіті згадували обладнання двох сталеплавильних і прокатного цехів, яке залишилося на місці. Майже повністю евакуювати вдалося ковальський і термічний цехи. На території підприємства залишилися також запаси готової продукції та сировини, паливо й вогнетриви. Отже, цифра у 2327 вагонів відображає масштаб перевезень, але не доводить, що завод вивезли повністю.


У доповідній від 3 жовтня щодо «Запоріжсталі» йшлося про вивезення близько восьми тисяч вагонів чорного металу, обладнання доменного й мартенівського цехів, тонколистового та середньолистового станів. Однак звіт складали в надзвичайних умовах, а наведені цифри не завжди узгоджуються з іншими документами.


Останній етап евакуації відбувався поспіхом. 3 жовтня на заводи надійшов наказ терміново відправити підготовлені ешелони залізничною лінією через Пологи та Волноваху. За свідченням директора «Дніпроспецсталі», для відправлення трьох підготовлених потягів залишалося близько 15 хвилин. Частину останніх ешелонів німецькі війська перехопили на перегоні Кирпотине — Фісаки, за 20–25 кілометрів від Запоріжжя. Один із потягів паротягоремонтного заводу також не дістався місця призначення; працівникам довелося повертатися до міста.


У доповідній від 3 жовтня йшлося про переміщення 44 підприємств різного підпорядкування та промислової кооперації. Проте документ докладно описував лише кілька заводів, тому цифра не означає, що всі виробництва вивезли повністю. Частина обладнання і матеріалів залишилася, окремі ешелони не дісталися пунктів призначення.

Робота на Уралі й у Сибіру та повоєнна відбудова запорізьких заводів.

Обладнання розміщували на підприємствах Уралу й Сибіру. Зокрема, устаткування «Дніпроспецсталі» перевозили до Сталінська (нині Новокузнецьк), де запорізькі фахівці допомагали налагоджувати виробництво спеціальних сталей. Обладнання «Запоріжсталі» також використовували на інших металургійних комбінатах.


Після вигнання німецьких військ почалася відбудова місцевих підприємств: повертали обладнання, ремонтували цехи й формували трудові колективи. Це стало новим етапом історії «Запоріжсталі», «Дніпроспецсталі», алюмінієвого та моторобудівного заводів.

Евакуація врятувала частину промислових потужностей, але завершити її повністю не вдалося. За ешелонами стояли праця тисяч людей і рішення, що вивозити насамперед. Це була не лише історія переміщення обладнання, а і спроба зберегти запорізьку промисловість під час наступу фронту.


#відбудова заводів Запоріжжя #воєнна історія Запоріжжя #Дніпровський алюмінієвий завод #Дніпроспецсталь 1941 #евакуація Дніпроспецсталі #Евакуація заводів Запоріжжя #евакуація Запоріжсталі #евакуація промисловості СРСР #завод Комунар Запоріжжя #Запоріжжя 1941 року #Запоріжжя у Другій світовій війні #Запоріжсталь 1941 #історія Запоріжжя #моторобудівний завод імені Баранова #німецький наступ 1941 року #промисловість Запоріжжя